Доповідь з досвіду роботи

Працюючи в інклюзивній групі, у своїй практиці практичного психолога я зустрічаюсь з дітьми які мають затримку психічного розвитку, що виражається в нестачі загального запасу знань, незрілості мислення, у перевазі ігрових інтересів. Таким дітям важко займатися інтелектуальною діяльністю, вчасно і якісно опановувати елементарні знання.

Проводячи роботи з такими дітьми я спостерігаю відставання в розвитку тонкої та загальної моторики, у них страждає якість рухової активності та техніка рухів, а саме точність, сила, швидкість і координація. На відміну від однолітків таким дітям важко користуватися олівцем чи пензлем, володіти ножицями чи ліпкою. Також, присутні недоліки моторики, яка несприятливо позначається на розвитку образотворчої діяльності (труднощі у виконанні дрібних деталей малюнка, проведенні ліній, що в свою чергу виявляється у подальших труднощах оволодіння письмом). В більшості випадків їх діяльність носить недостатньо цілеспрямований характер, такі діти легко відволікаються, імпульсивні, швидко виснажуються (особливо на звукові подразники), тому що не можуть утримувати увагу довгий час із-за не сформованості довільної уваги (швидко переключаються із діяльності на діяльність, потребують допомоги з боку дорослого). Тому свої корекційні дії будую так, щоб вони спиралися на власні досягнення дитини та відповідали основним лініям розвитку в даний віковий період, а важливою сходинкою у побудові колекційного впливу вважаю є психолого-діагностичне вивчення розвитку, яке дає мені змогу оцінити сильні сторони дитини. Також у таких діток спостерігаються помилки при назві ознак кольору, форми, величини, малий обсяг пам’яті, заниженість запам’ятовування, вони відрізняються своєрідністю мовленнєвого розвитку Тому при проведенні заняття я використовую наочно-практичний матеріал, який постійно супроводжую словниковою інструкцією.()

При підборі вправ та завдань я завжди іду за принципом від простого до важкого, тому якщо я бачу що при виконанні дитина плутається я ділю завдання на короткі відрізки, поетапно формуючі задачу. Просторове уявлення у дітей із ЗПР також має свої певні ознаки, тому я б хотіла поділитися з вами грою, який вигадав мій вихованець. Ми так її назвали «Знайди фігуру, яку я задумав».(видео)

Важливою метою для мене завжди було позитивне підкріплення для дитини, бо ми пам’ятаємо - розвиток завжди лежить в ключі цікавості та проявляється в позитивних емоціях. Проте, це складно на перших етапах. Діти із ЗПР мають високу ступінь втомлюваності, яка може мати форму не тільки вираженої втоми, але і в надмірній збудженості. Тому, щоб досвід від занять був позитивним, я припиняю заняття коли дитина виснажена чи втомилася, що допомагає сформувати не тільки позитивне відношення до навчання, але і допомагає уникнути маніпулювання з боку дитини своєю втомлюваністю. Загалом на першому етапі корекційної роботи планую заняття таким чином, щоб діяльність дитини була не більше 10 хвилин.()

Секретом будь якого гарного заняття є не тільки різноманітність, кольоровість та позитивний налаштунок педагога, а і рухливість. Я взагалі не проводжу занять в яких дитина тільки сидить. Підхід «нерухомості» не дає запланованого результату, а несе в собі нудьгу і швидку втому.()

Важливо розуміти, що якою б гарно не була побудована робота з дітками із ЗПР, у роботі можуть бути коливання. Так в роботу нашого закладу, в зв’язку з карантинними обмеженнями, була включена дистанційна освіта.

В умовах дистанційного навчання з квітня 2020 року корекційна робота була переформатована. Корекційний вплив проводився за допомогою Інтернет засобів. У зв’язку з технічними можливостями родини, які були встановлені після розмови, корекційна робота відбувалася наступним чином: опираючись на план корекційно-розвивальної програми та особливості особистості дитини, дитині висилалися два раза на тиждень, заняття у відео-форматі. (відео)

Зрозуміло, що такий підхід знизив багатогранність можливості підбору завдань та виключив взагалі можливості комунікації психолога з дитиною та психолого- діагностичного спостереження.

Незважаючи на те, що наша країна здобула негативний досвід самоізоляції, коли майже всі комунікації були припинені, я здобула позитивний досвід від дистанційного навчання. Я зрозуміла, що навчати можливо і за допомогою Інтернет засобів. Про те, можливості спостерігати дитину у діяльності, на занятті, не дає змогу визначити рівень розвитку тих чи інших психічних функцій. Відсутність близького контакту та можливості бачити емоційний відгук дитини, не давало мені впевненості в якості корекційного впливу. Але щоб мати уяву, які труднощі спіткали дитину, що сподобалось і якій настрій у дитини після дистанційного заняття, кожного разу я мала контакт з родиною в телефонній розмові.

Базуючись на своєму досвіді, хочу зазначити, що робота в умовах дистанційного навчання повинна будуватися в тандемі психолога, родини, закладу, щоб досягти найкращого результату, який був запланованим, цікавим та корисним для дитини.

Коментарi